«На небосхилі Комсомольського запалала ще одна зірка»

Я грудочку землі до серця пригортаю,

Вона мій хліб,і сіль,і спадок мого краю,

На ній і піт,і кров,і дідуся молитва,

У ній моя любов взаємна й непохитна…

 

 

(Л.Кугай)

                       Хочу почати  словами самої героїні,з її  новели «Самітниця»:"Я народилася в рідній землі і в неї тугим корінням проросла  навіки .І радію,що не чужа я у своєму селі. І куди б не їхала,серце моє  лишатиметься тут,у сповиткові де на добрій землі душа моя торкнулась таємниць гармонії. Тутя починався мій світанок тут я зустрічаю свій вечір .Я не самітниця ,я зернятко поля моєї Батьківщини.»

           

Цю невелику на зріст,русяву жінку,з сіро-голубими очима  в нашому с. Комсомольське знають всі:як гарну господиню;високо кваліфікованого фахівця-агронома ,залюбленого в рідну землю;прекрасну матір дох чарівних дочок;затяту рибалку,яка ловить рибу  краще за багатьох чоловіків;жінку ,яка «осідлає» коня як живого так і залізного. Це Ольга Сергіївна Кугай

. Але ще до недавно ніхто навіть і не підозрював, що короткими літніми вечорами,довгими зимовими,осінніми слякотними, вона попоравши домашнє господарство,витягала з шухляди зошита та авторучку і викладала на папір все те що , жило всередині її душі,що пережила за довгі роки життя. Бувши агрономом плодоовочівником,  пропрацювавши на колгоспній ниві довгих 42 роки,в душі вона була  творчою людиною. Почала активно писати близько трьох років тому,а раніше було ніколи:робота,навчання в технікумі,малі діти(до речі дочки теж пішли по маминій стежині й стали агрономами). За приклад стала молодша сестра Людмила Кугай відома  на козятинщині  поетеса,авторка багатьох поетичних збірок в тому числі й для дітей.

           Поштовхом до написання книг як не диво стала важка хвороба та велика людська вдячність до лікарки Данилюк А.В.,нині нажаль покійної ,яка допомогла її здолати,повернувши з лабет смерті матір дітям. Ольга вирішила написати статтю до популярної на той час газети «Сільські вісті» в рубрику «вербиченька»,але стаття не була надрукована. Ольга Сергіївна  поклялась,що колись вона таки напише про цю чудову жінку,яка врятувала  тисячі жінок й прийняла на руки десятки тисяч немовлят. І ось в 2012 році,в видавництві Книга-Вега  виходить її перша книга» Я дитина землі» обсягом  96 сторінок,накладом 100 примірників. Твір друку написаний на реальних подіях,лише інколи О.Кугай змінювала імена та прізвища своїх героїв. Містить книга новели,оповідання й частину віршів та пісень сестри Л.Кугай. Звичайно першою розміщено новелу «Повитуха»,присвячену  лікарці Антоніні Вікторівні. За обсягом вона займає всього одну сторінку,а скільки там відображено подій. Хоча  О.Кугай  видала книги своїм коштом,вона не продала жодної, а щедро дарувала своє»дітище» односельчанам:два примірники в бібліотеку,по два на всі «кутки» села,в місцеву лікарню. Всім жителям було цікаво читати,кожен читач  шукав в літературних героях себе і нерідко знаходив.

                               До речі в видавництві повністю зберегли несамобутній,особливий мовний стиль написання,не змінивши жодного рядка що зазначено в примітках.

         Друга книга» Світло вечірньої зорі»  це художня повість про  кохання,яке нагадує сяйво зірки:на початку життя світанкової,згодом в вечірньої, про життя і смерть,вірність та зради,про всеперемагаюче та всепрощаюче кохання,про болісні втрати головного героя Богдана,його  «війну» за сина з наркотиками з якої він вийшов переможцем… Події  в книзі відбуваються в наш час й розповідають про  звичайну українську сім’ю. Він- керівник структурного підрозділу,вона-вчитель ,двійко синів підростають,коханки,зради...Та коли підступна хвороба спочатку підкошує здоров’я дружини а потім забирає і життя –головний герой розуміє,що ціннішого від коханих усміхнених очей  дружини,щасливого сміху дітей ,сімейного затишку немає нічого. Втративши дружину Богдан замикається в собі:дім,робота,діти і свято вірить,що велика вечірня зоря,то його дружина яка споглядає за ним з небес. Згодом головний герой знаходить своє друге кохання,але втрачає і його. Багато моїх читачів,особливо жінок повертаючи книги до бібліотеки хочуть ,щоб закінчення було інакшим,щасливішим.

Наразі письменниця завершує свою третю книгу,життєвий роман »Ніколи річка не повернеться до джерела» Хочеться вірити,що таки знайдеться якась гарна людина,меценат,яка допоможе коштами на видання книги.

Про себе О.Кугай пише :»Я не знаю ,що таке оповідання,роман. Пишу я цією рукою,на якій мозолі ніколи не сходять,і щоб написати це все потрібно самій,це прожити,тоді воно пишеться. Такі ми сільські люди,і щоб нікого не образити,я майже всю ношу людську духовну переклала  на свої плечі. Книга живе довго ,як її читають.» Книги  О. Кугай  прочитало  майже все село,від юних до людей поважного віку. І нікого не залишила байдужим. Адже книга найскладніше і велике чудо з чудес, створених людиною. З дитячих років книжка стає нашим постійним і незмінним супутником у житті.  Все життя вона допомагає нам працювати, вчитися, мріяти, відпочивати.  Книги збагачують нас знаннями, життєвим досвідом, формують наші погляди, смаки, характер, приносять багато радості. І саме головне: передають знання від одного покоління до іншого.

 

Дзвенять Великодні дзвони.

         Хай лине у вись передзвін Великодній,

І кличе молитва душу в політ

              Хай зійдуть на землю щедроти Господні

І крила розгорне оновлений світ!

Хай мир у серці вашому панує,

 Хай ангел Божий щастя вам дарує.

Ісус Христос - здоров'я шле з небес.

                                
                                  Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Шановні жителі с. Комсомольське щиросердно вітаю вас зі світлим Христовим Воскресінням! Хай світлоносні Пасхальні свята обдарують усіх вас міцним здоров’ям, принесуть Вашим родинам радість, благополуччя, щастя і добро! Хай в цей день здійсняться всі ваші мрії і бажання, усі добрі задуми і справи. Хай Боже благословення ніколи не покидає вас і ваших рідних. Христос воскрес! Воістину воскрес!

«Жіноча доля в творчості та жінки в житті Т.Г.Шевченка».

Ця казка днів — вона була недовгою,

      Цей світлий сон — пішов без вороття.

Це тихе сяйво над моєю долею —

Воно лишилось на усе життя.»

Т. Г. Шевченко

9 березня 2013 року виповнилось 199 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка – поета,  художника,  мислителя, палкого патріота України.

Кожна нація, якій пощастило відкрити і висловити свою творчу ідентичність, своє глибинне самопізнання, базу національної культури, осягнула це могутнім словом свого національного пророка. Серед тих щасливих, вибраних народів є і ми, українці. І ось чому. Поляки дістали Міцкевича, німці – Гете, англійці мають Шекспіра, італійці – Данте. Росія гордиться своїм Пушкіним, а ми, українці – Тарасом Шевченком.  Він, безсмертний  для нашого народу – явище  унікальне,  неординарне. Тому все, що з ним пов’язане, дороге нам і рідне. Отже  12 березня в Комсомольській бібліотеці для дорослих був проведений літературно -музичний вечір «Жіноча доля в творчості та жінки  в житті Т.Г.Шевченка». Такого полум’яного материнства,  такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть у жодного з поетів світу. Нещасливий в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці,  матері.

Для Тараса Шевченка жіноча недоля була не просто однією з тем творчості, а згустком крові, що запеклася в його серці. І дівчина-наймичка, і покритка, і вдова, і мати, що народила кріпака, – це символ долі всіх українок, які злилися в поезії Кобзаря у величний, багатостраждальний образ матері- України. Шевченкові образи дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й високоморальні. Найбільша заслуга великого Кобзаря не в тому, що він показав знівечену жіночу долю, а в тому, що підніс жінку-кріпачку на високий п’єдестал чистоти, глибини й вірності почуттів, моральної краси і материнської величі.

Свято вели чарівні ведучі:Монинець Андріана та Трасюк Ольга,як справжні українки,одягнені в національний одяг . Ліричні вірші читали:Демишин Богдан,Коломійчук Каріна, Кальчук Микола,Рачківський  Амір ,Рачківський  Роман і інш. Пісні на слова Т.Г.Шевченка  у виконанні  Василенко Юлії  та Мануїлова  Дмитра полонили серця глядачів. Гості  із захопленням переглянули інсценізовані  міні-вистави  «Мати і Тарас» та «У тієї Катерини».Про  сторінки кохання митця,коханих жінок генія  розповіли : завбібліотекою  Людмила  Дроненко та студентка  Лісовець Надія .Через кохання звичайної людини розкривається її душа, а через кохання митця, пізнається атмосфера його часу, таємниця його творчості.Також присутні мали можливість ознайомитись з літературою представленою на тематичному перегляді «Шевченкове слово у серці мойому.Воно життєдайна джерельна вода».

 

«Знаменна дата в історії села Комсомольське»

«Знаменна дата в історії села Комсомольське»

«Пізнай свій край,

свій рід,свій народ,

свою землю

-і ти побачиш свій шлях у життя»

(Григорій Сковорода)

Для кожної людини  Батьківщина починається з отчого дому , з маминої ніжної посмішки , з тих потаємних куточків дитинства , де ти завжди почуваєш себе у безпеці . Іншими словами , це все – рідний край . А знати свою країну означає , перш за все , знати історію свого краю , неповторність та унікальність його природи , особливості господарства та населення …Тому  6 березня в Комсомольській бібліотеці-філії для дорослих  відбулася година пам’яті, приурочена знаменній даті-90-річчю утворення Комсомольського(Махнівського району). Годину пам’яті розпочала Тарасюк Ольга,віршем «Рідне село» поетеси-землячки Кугай Людмили. Завідуюча бібліотекою Дроненко Людмила  розповіла присутнім про Махнівську волость- адміністративно-територіальну одиницю Бердичівського повіту Київської губернії з центром у містечку Махнівка з якої згодом  7 березня 1923 року утворився Махнівський(Комсомольський) район. Постановою Президії  ВУЦВК «Про адміністративно-територіальний поділ Київщини» від 7 березня 1923 року Бердичівський повіт ліквідовано,а замість нього створено однойменний округ. Було скасовано частину волостей,решту реорганізовано в райони шляхом злиття. З 1923 року Махнівка стає районним центром. З доповіддю про ці події виступила Антонюк Тетяна випускниця  Комсомольської ЗОШ. У 1932  році Махнівський район увійшов до складу новоутвореної Вінницької області. З 1935 року район змінює назву і називається-Комсомольським,який проіснує до 30 грудня 1962 року й згідно указу  Президії Верховної ради УРСР буде приєднаний  до Козятинського району. Найбільш цікавою та змістовною для присутніх стала розповідь ветерана праці,очевидця розвитку Комсомольського району -  Кугая Андрія Андрійовича, який в 1959 році закінчив  Комсомольську  районну десятирічну школу,а пізніше працював прорабом в райсоюзі. Читачі буквально «атакували» Кугая А.А. запитаннями. Їм було цікаво все: які предмети в школі  читались,як проводилось навчання,як люди їздили в інші міста та села, які організації та підприємства на той час функціювали  в Комсомольському районі і т.д. і на всі запитання дістали вичерпну відповідь. Молодь була здивована тим, що навчання проводилось в дві зміни, що вивчались такі предмети як  конституція та логіка,навчання в старших класах було платним, перед уроками щоденно  була  фіззарядка, автобусного сполучення не було і учні з навколишніх сіл (Марківці, Безименна..) ходили пішки ,як в школу так і в інші установи району-райвійськомат, збербанк, суд, міліція,райком комсомолу тощо.В Комсомольському був свій маслозавод, сітроцех, олійня ,цегельний та хлібзаводи,млин,питель,існувало 5 колгоспів. Присяжнюк Євдокія була першою п’ятисотницею (виростила 500 цнт. буряків з одного гектару ) і була нагороджена орденом Леніна. Була в Комсомольському районі  і своя районна газета,яка називалась « Червоний прапор» .І ще багато цікавого дізнались присутні . Завбібліотекою провела бібліографічний огляд літератури  «Що читати про Комсомольський район» а Коломійчук  Каріна подарувала присутнім пісню «Моя Батьківщина рідна…»

 Завершив  годину  пам’яті Лазарчук І.М.  побажанням присутнім любити свій рідний край ,цінувати те, що над нами мирне голубе небо,що мова наша українська бринить у серцях людей,що маємо прекрасну незалежну державу і живемо в чудовім селі,що носить горде ймення –Комсомольське.

 

«Другого такого між нами немає. Від краю до краю світ Шевченка знає»

 

23 лютого в Комсомольській бібліотеці-філії для дорослих відбувся конкурс читців поезії Т.Г.Шевченка. Блискучу перемогу здобула  Тарасюк Ольга. Вона читала уривок з поеми «Катерина» .Друге місце здобув Демишин  Богдан  за прекрасне декламування вірша «Сон». Третє  місце  отримав Поплавський Василь   за вірш «Заповіт» . Переможці були нагороджені збірками поезій сучасних молодих поетів. Слід відзначити ще й таких учасників,як Рачківський Амір, Рачківський Роман та Юзипчук Руслан.Членами комісії були :студентка Вінницького пед.університету  факультету української філології -Федорига Юлія та активна читачка -Анісімова Валентина. 

За нашу рідну Україну,що зберегли за всі віки,низький уклін і тричі "слава"!Українські захисники!

 

 

Шановні  чоловіки с. Комсомольське!

Щиро вітаю всіх із справжнім чоловічим святом, історія якого сягає початку минулого століття, - Днем захисника Вітчизни!

23 лютого – визначна дата для всіх чоловіків, хто колись мав честь носити погони і військову форму, а також – для всіх жінок, які з тривогою і гордістю чекали на повернення з лав Збройних сил своїх синів, братів, коханих.

Ми виросли з цим святом, дорослішали й мужніли, беручи за приклад історію свого народу та його найкращих представників.

 Нині 23 лютого, як і десятиліття тому, асоціюється насамперед з мужністю та стійкістю людського характеру, силою духу та відданістю Батьківщині.

Тому сьогодні я вітаю всіх чоловіків зі святом! Здоров’я, витримки й нових фахових висот, щастя і родинного затишку!

"Сузір'я талантів"

Нещодавно в селі Комсомольському відбувся пісенний фестиваль"Сузір'я талантів", який підготовила і провела завідуюча сільським клубом Грушецька Валентина Леонідівна. Участь у фестивалі брали 23 учасники, віком від 4-12 років. Наймолодшими учасниками свята були 4-річна Тетянка Барабанова, 5-річні Софійка Антонюк, Анастасія Бурля та Аня Присяжнюк. А щоб маленькі вокалісти відчули себе справжніми артистами сцену було прикрашено різнокольоровими блискучими зірками. Групу підтримки складали їх батьки, бабусі, дідусі, братики, сестрички, друзі та однокласники. Нова сучасна актова зала була заповнена глядачами. Як і на справжньому фестивалі тут було журі, однак не було переможців та переможених. Юні артисти були відзначені гарними подарунками. До кожного вокального номеру був підготовлений танок. Це заслуга вчителя-хореографа ДМШ Подольської Н.Г. Ведучими свята були Василенко Юлія та Мануїлов Дмитро. І не просто ведучими вони ще побували в ролі виконавців, та порадували чарівними піснями глядачів. Голова журі вчитель комсомольської МДШ Коліжук Н.П відзначила надзвичайно гарні вокальні дані учасників. У кожного з них була якась своя родзинка. І висловила надію, що можливо цей фестиваль для когось з них стане першою сходинкою до пісенного олімпу.
В бібліотеці для дорослих був організований тематичний перегляд літератури "Пісня - душа народу".