пʼятниця, 14 червня 2013 р.


«На небосхилі Комсомольського запалала ще одна зірка»


Я грудочку землі до серця пригортаю,

Вона мій хліб,і сіль,і спадок мого краю,

На ній і піт,і кров,і дідуся молитва,

У ній моя любов взаємна й непохитна
 


 
(Л.Кугай)

                       Хочу почати  словами самої героїні,з її  новели «Самітниця»:"Я народилася в рідній землі і в неї тугим корінням проросла  навіки .І радію,що не чужа я у своєму селі. І куди б не їхала,серце моє  лишатиметься тут,у сповиткові де на добрій землі душа моя торкнулась таємниць гармонії. Тутя починався мій світанок тут я зустрічаю свій вечір .Я не самітниця ,я зернятко поля моєї Батьківщини.»

           




Цю невелику на зріст,русяву жінку,з сіро-голубими очима  в нашому с. Комсомольське знають всі:як гарну господиню;високо кваліфікованого фахівця-агронома ,залюбленого в рідну землю;прекрасну матір дох чарівних дочок;затяту рибалку,яка ловить рибу  краще за багатьох чоловіків;жінку ,яка «осідлає» коня як живого так і залізного. Це Ольга Сергіївна Кугай
.
Але ще до недавно ніхто навіть і не підозрював, що короткими літніми вечорами,довгими зимовими,осінніми слякотними, вона попоравши домашнє господарство,витягала з шухляди зошита та авторучку і викладала на папір все те що , жило всередині її душі,що пережила за довгі роки життя. Бувши агрономом плодоовочівником,  пропрацювавши на колгоспній ниві довгих 42 роки,в душі вона була  творчою людиною. Почала активно писати близько трьох років тому,а раніше було ніколи:робота,навчання в технікумі,малі діти(до речі дочки теж пішли по маминій стежині й стали агрономами). За приклад стала молодша сестра Людмила Кугай відома  на козятинщині  поетеса,авторка багатьох поетичних збірок в тому числі й для дітей.

           Поштовхом до написання книг як не диво стала важка хвороба та велика людська вдячність до лікарки Данилюк А.В.,нині нажаль покійної ,яка допомогла її здолати,повернувши з лабет смерті матір дітям. Ольга вирішила написати статтю до популярної на той час газети «Сільські вісті» в рубрику «вербиченька»,але стаття не була надрукована. Ольга Сергіївна  поклялась,що колись вона таки напише про цю чудову жінку,яка врятувала  тисячі жінок й прийняла на руки десятки тисяч немовлят. І ось в 2012 році,в видавництві Книга-Вега  виходить її перша книга» Я дитина землі» обсягом  96 сторінок,накладом 100 примірників. Твір друку написаний на реальних подіях,лише інколи О.Кугай змінювала імена та прізвища своїх героїв. Містить книга новели,оповідання й частину віршів та пісень сестри Л.Кугай. Звичайно першою розміщено новелу «Повитуха»,присвячену  лікарці Антоніні Вікторівні. За обсягом вона займає всього одну сторінку,а скільки там відображено подій. Хоча  О.Кугай  видала книги своїм коштом,вона не продала жодної, а щедро дарувала своє»дітище» односельчанам:два примірники в бібліотеку,по два на всі «кутки» села,в місцеву лікарню. Всім жителям було цікаво читати,кожен читач  шукав в літературних героях себе і нерідко знаходив.

                               До речі в видавництві повністю зберегли несамобутній,особливий мовний стиль написання,не змінивши жодного рядка що зазначено в примітках.

         Друга книга» Світло вечірньої зорі»  це художня повість про  кохання,яке нагадує сяйво зірки:на початку життя світанкової,згодом в вечірньої, про життя і смерть,вірність та зради,про всеперемагаюче та всепрощаюче кохання,про болісні втрати головного героя Богдана,його  «війну» за сина з наркотиками з якої він вийшов переможцем… Події  в книзі відбуваються в наш час й розповідають про  звичайну українську сім’ю. Він- керівник структурного підрозділу,вона-вчитель ,двійко синів підростають,коханки,зради...Та коли підступна хвороба спочатку підкошує здоров’я дружини а потім забирає і життя –головний герой розуміє,що ціннішого від коханих усміхнених очей  дружини,щасливого сміху дітей ,сімейного затишку немає нічого. Втративши дружину Богдан замикається в собі:дім,робота,діти і свято вірить,що велика вечірня зоря,то його дружина яка споглядає за ним з небес. Згодом головний герой знаходить своє друге кохання,але втрачає і його. Багато моїх читачів,особливо жінок повертаючи книги до бібліотеки хочуть ,щоб закінчення було інакшим,щасливішим.

Наразі письменниця завершує свою третю книгу,життєвий роман »Ніколи річка не повернеться до джерела» Хочеться вірити,що таки знайдеться якась гарна людина,меценат,яка допоможе коштами на видання книги.

Про себе О.Кугай пише :»Я не знаю ,що таке оповідання,роман. Пишу я цією рукою,на якій мозолі ніколи не сходять,і щоб написати це все потрібно самій,це прожити,тоді воно пишеться. Такі ми сільські люди,і щоб нікого не образити,я майже всю ношу людську духовну переклала  на свої плечі. Книга живе довго ,як її читають.» Книги  О. Кугай  прочитало  майже все село,від юних до людей поважного віку. І нікого не залишила байдужим. Адже книга найскладніше і велике чудо з чудес, створених людиною. З дитячих років книжка стає нашим постійним і незмінним супутником у житті.  Все життя вона допомагає нам працювати, вчитися, мріяти, відпочивати.  Книги збагачують нас знаннями, життєвим досвідом, формують наші погляди, смаки, характер, приносять багато радості. І саме головне: передають знання від одного покоління до іншого.
 

Немає коментарів:

Дописати коментар