Я не можу інакше.

Є люди, яких не помічаєш поміж сотень інших, а поговориш – і відчуєш: перед тобою особистість, багата внутрішнім світом людина. Саме такою людиною є наша Ольга Сергіївна Кугай. Кожна книга наших краєзнавців,односельчан ,яка виходить друком-це завжди велике свято ,приємна подія для Комсомольської землі.Нещодавно світ побачила нова,третя книга Кугай Ольги Сергіївни «Я не можу інакше. Проза.-Вінниця,2015.-200с»   Це книга присвята Раїсі Опанасівні Кириченко, знаменитій  українській співачці. Члену Комітету Національних премій України ім. Т. Шевченка .Яка пройшла надзвичайно тернистий шлях до вершини. Долі Ольги Сергіївни  та Раїси  Кириченко подібні адже,співачка теж родом з села,   починала свій життєвий шлях з праці в колгоспі.

Сама назва книги змушує нас задуматись над сенсом життя, адже життя - це неповторна мить, треба ним дорожити і прожити його з гідністю.  Видання складається з таких новел та оповідань:Я не можу інакше,гумореска,гріх непрощенний,правда завжди важка,життя як веселка,чужина ти наша чужина ,Україно ти навіки наша,щастя-це коли тебе розуміють,куточок,на вірність книгам присяглася,а небо над селом синє-синє,тим,що працювали та жили з нами. Видання містить фото. Назви новел говорять самі за себе. Тут прописані поля Комсомольського,сади ,вулиці ,що пропахли чорнобривцями та матіолою ,рідна земелька і звичайно люди: однокласники,рідня, друзі дитинства,перша вчителька Ольга Захарівна, викладачка Літинської пекарської школи Іда Яківна  ,яка викладала не лише  математику а  й школу життя,євреї, колеги трактористи,запилені,напрацьовані,але щасливі,як може бути щаслива людина праці,що вирощує  святий хліб для яких є гасло «вмирати ладься,а хліб сій »,цим матросам хлібного поля ,пообіцяла письменниця в своїй 1 книзі «Я дитина землі» поставити пам’ятник.І обіцянку виконала,в  листопаді 2014 року ,біля пам’ятника жертвам голодомору відкрився меморіал механізаторам,   віддана шана любові й поваги найдорожчим людям батькові та матері,адже рідна ненька Олі  Сергіївни Станіслава Петрівна народила 7 дітей,троє з них хлопці богатирі трійнята «Матусю,ти передала нам велику любов до праці,і твої слова не робити ,а зробити нам запам’ятались на все життя.Від усякої роботи людині користь. Матусю ,я тебе надовго залишу внукам і правнукам,бо моє письмове слово буде довго жити» так пише письменниця про найріднішу людину.   Не забула письменниця і героїв Майдану,відала шану працьовитим керівникам комсомольчанам :голові колгоспу  Єдиначу Миколі Полікарповичу ,головному агроному Турченяку Івану Васильовичу, які дбали про село,людей,увіковічнила словом  жіночок-колгоспниць ,які дідівським способом гнули спину на колгоспних полях та ще й виконували всю домашню роботу, «А зараз вони пенсіонери ,сидять  в літніх кухнях на тапчанах ї думають про щось,як свої літа по полях розсівали і кінчиками хусток сльози втирали,адже половина з них були вдови». ,не забула письменниця і про сільську бібліотеку,адже книги вона   надзвичайно любить та має власну бібліотеку,улюблений письменник-Ольги Сергіївни-Оноре Де Бальзак., улюблений колір-зелений,колір весни,життя..     Велика увага в книзі приділяється фронтовикам ,адже 2015 рік-це рік ПЕРЕМОГИ,РІК ВЕТЕРАНІВ. Письменниця пише:»будь яка наша до них увага чи навіть згадка-це той останній всенародний поклон,який хоч запізно ще можливо зробити перед цими людьми,які поклали життя на вівтар Перемоги. Хто як може ,добрим словом ,хвилиною мовчання,двома тюльпанами на братську могилу»

Видання адресоване всім хто любить свій край,небайдужий до його історії.,закоханий в своїх людей,своє рідне село.…

    Ольгу Кугай заслужено можна назвати літописцем села Комсомольського,адже на сторінках її книг описана історія рідної землі,зображена історія рідного села через призму людських доль,життєвого щастя і недолі. В центрі розповідей автора- сім’я з буднями ,святами,радощами і смутком,а також діти і батьки та вічне питання любові та добра. Авторка пише для свого читача,аби зберегти те,що маємо,передати досвід майбутнім поколінням і застерегти не повторювати помилок минулого.