четвер, 20 лютого 2014 р.

Час і досі не загоїв рану - цей одвічний біль Афганістану.


 

 



25 - ій річниці виведення військ з Афганістану присвячується…


 

Поставте скибку хліба на стакан

                                І голови схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі зранив і скалічив.

О, Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих синів своїх, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати…

         Не одним сивим пасмом закосичена ця дата — 15 лютого, день, коли нарешті в далекому 1989 р. закінчилась для народів колишнього СРСР десятирічна кривавиця трагічної війни в Афганістані. Посивіли до строку юні наречені і молоді дружини, чекання вибілило скроні батьків і коси матерів. І, здається, навіки крейдяний пил і пісок осіли в молодих чубах воїнів — інтернаціоналістів. В Комсомольській біблліотеці-філії для дорослих 12 лютого відбувся вечір пам'яті  «Час і досі не загоїв рану - цей одвічний біль Афганістану» присвячений  25 річниці виводу військ з Афганістану. Чимало літ   минуло відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Не можуть матері забути загиблих та покалічених синів, а дружини та діти — своїх чоловіків і батьків. Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни і пам'ятати, що серед і нас живуть люди, які в 18- 20-30 років стали свідками й учасниками воєнних подій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом. . Солдатам афганцям з нашого села випав щасливий квиток – їм випало жити. Вони повернулись до рідного дому, впорядковують рідну українську землю. Кожен із них нагороджений орденами і медалями. Кожен із них найкраще розуміє цінність людського життя і сутність мирного існування, кожен знає як боляче оплакувати втрати, кожен із них чесний перед власною совістю і світлою пам’яттю. Для кожного з них нагороди Батьківщини є незабутньою пам’яттю про суворі дні війни, про безкорисливу дружбу і вірність військовому обов’язку. У виконанні інтернаціонального обов'язку в Афганістані брали участь13 наших односельчан,їхні імена було вшановано на вечорі,але на жаль по різним причинам прийшли на вечір лише двоє воїнів-інтернаціоналістів-Бардієр Алла Леонідівна та Бардієр Юрій Іванович,дружина воїна- інтернаціоналіста,який перебував в шпиталі на лікуванні -Дашкевич Зоя Євгенівна та батько воїна-  інтернаціоналіста Лазарчук Іван Максимович. Під фонограму з кінофільму» Офіцери»розпочали вечір ведучі Тарасюк Ольга та Монинець Андріана. Звучали пісні  акапело у виконанні Кубич Марії -«Журавлі»,Мануїлова Дмитра»- Мати -тополя»,» Коли ти в армію ідеш ..»  тріо Кальчук Олени,Митрушенко Ілони та Дигай Марини. та в записі О.Розенбаума,М.Круга,групи» Армія» ,» Любе» та ін..До сліз розчулив присутніх вірш» Ховали воїна-інтернаціоналіста  » у виконанні Рачківського Романа та сценка «Лист матері» у виконанні Кальчука Миколи. Інші вірші читали Кальчук Олена,Колдорай Руслана .. Була запалена на  вечорі свічка , як болючий щем про тих людей, що навічно стали журавлями. Хвилиною мовчання,пекучою й терпкою, як сльоза було вшанувано пам'ять загиблих .Ізнову присутні не стримували сліз,коли слухали виступ Бардієра Юрія Івановича, про жахливі картини боїв,  товаришів, які загинули в кам'янистому краю, окропивши своєю кров'ю непрохідні гірські стежки  та буливірними  солдатському обов'язку. Але були на війні і світлі дні,так  Юрій  Іванович познайомився з своєю майбутноью дружиною на осінньому балу,який був організований при медсанбаті де служила медсестрою Алла Леонідівна і ось більше25років,вони вже разом .Виховали троє синів.Старший із них теж обрав фах військового,як батько. Юрій Іваннович побажав всі нашим хлопцям військовим,щоб вони служили під мирним небом і не повторили долю батьків.ькою мужністю і вірністю солдатському обов'язку .Також без сліз не могли присутні слухати виступи  Дашкевич Зої  Євгенівни та Лазарчука максима Івановича,хто краще за них знає як важко чекати своїх рідних з війни і дякувати Богу за те ,що подарував найцінніше –життя.Ось такий вийшов у нас вечірсумниий і врочистий водночас.

      Також до вечора був організований перегляд літератури» Ти вічний більАфганістан,ти мій неспокій »,де поряд з книгами,були представлені фотографії звоїна –інтернаціоналіста Дашкевича Генадія Станіславовича ,середяких було фото генерала Громова, який останній покинув афганську землю.

  На закінчення вечора бібліотекар  побажала гостям і всім присутнім о здоров'я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, який зветься — Україна та зауважила що  час - найкращий лікар для душі і тілесних ран.

 
















Немає коментарів:

Дописати коментар