Час і досі не загоїв рану - цей одвічний біль Афганістану.

 

 

25 - ій річниці виведення військ з Афганістану присвячується…

 

Поставте скибку хліба на стакан

                                І голови схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі зранив і скалічив.

О, Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих синів своїх, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати…

         Не одним сивим пасмом закосичена ця дата — 15 лютого, день, коли нарешті в далекому 1989 р. закінчилась для народів колишнього СРСР десятирічна кривавиця трагічної війни в Афганістані. Посивіли до строку юні наречені і молоді дружини, чекання вибілило скроні батьків і коси матерів. І, здається, навіки крейдяний пил і пісок осіли в молодих чубах воїнів — інтернаціоналістів. В Комсомольській біблліотеці-філії для дорослих 12 лютого відбувся вечір пам'яті  «Час і досі не загоїв рану - цей одвічний біль Афганістану» присвячений  25 річниці виводу військ з Афганістану. Чимало літ   минуло відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Не можуть матері забути загиблих та покалічених синів, а дружини та діти — своїх чоловіків і батьків. Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни і пам'ятати, що серед і нас живуть люди, які в 18- 20-30 років стали свідками й учасниками воєнних подій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом. . Солдатам афганцям з нашого села випав щасливий квиток – їм випало жити. Вони повернулись до рідного дому, впорядковують рідну українську землю. Кожен із них нагороджений орденами і медалями. Кожен із них найкраще розуміє цінність людського життя і сутність мирного існування, кожен знає як боляче оплакувати втрати, кожен із них чесний перед власною совістю і світлою пам’яттю. Для кожного з них нагороди Батьківщини є незабутньою пам’яттю про суворі дні війни, про безкорисливу дружбу і вірність військовому обов’язку. У виконанні інтернаціонального обов'язку в Афганістані брали участь13 наших односельчан,їхні імена було вшановано на вечорі,але на жаль по різним причинам прийшли на вечір лише двоє воїнів-інтернаціоналістів-Бардієр Алла Леонідівна та Бардієр Юрій Іванович,дружина воїна- інтернаціоналіста,який перебував в шпиталі на лікуванні -Дашкевич Зоя Євгенівна та батько воїна-  інтернаціоналіста Лазарчук Іван Максимович. Під фонограму з кінофільму» Офіцери»розпочали вечір ведучі Тарасюк Ольга та Монинець Андріана. Звучали пісні  акапело у виконанні Кубич Марії -«Журавлі»,Мануїлова Дмитра»- Мати -тополя»,» Коли ти в армію ідеш ..»  тріо Кальчук Олени,Митрушенко Ілони та Дигай Марини. та в записі О.Розенбаума,М.Круга,групи» Армія» ,» Любе» та ін..До сліз розчулив присутніх вірш» Ховали воїна-інтернаціоналіста  » у виконанні Рачківського Романа та сценка «Лист матері» у виконанні Кальчука Миколи. Інші вірші читали Кальчук Олена,Колдорай Руслана .. Була запалена на  вечорі свічка , як болючий щем про тих людей, що навічно стали журавлями. Хвилиною мовчання,пекучою й терпкою, як сльоза було вшанувано пам'ять загиблих .Ізнову присутні не стримували сліз,коли слухали виступ Бардієра Юрія Івановича, про жахливі картини боїв,  товаришів, які загинули в кам'янистому краю, окропивши своєю кров'ю непрохідні гірські стежки  та буливірними  солдатському обов'язку. Але були на війні і світлі дні,так  Юрій  Іванович познайомився з своєю майбутноью дружиною на осінньому балу,який був організований при медсанбаті де служила медсестрою Алла Леонідівна і ось більше25років,вони вже разом .Виховали троє синів.Старший із них теж обрав фах військового,як батько. Юрій Іваннович побажав всі нашим хлопцям військовим,щоб вони служили під мирним небом і не повторили долю батьків.ькою мужністю і вірністю солдатському обов'язку .Також без сліз не могли присутні слухати виступи  Дашкевич Зої  Євгенівни та Лазарчука максима Івановича,хто краще за них знає як важко чекати своїх рідних з війни і дякувати Богу за те ,що подарував найцінніше –життя.Ось такий вийшов у нас вечірсумниий і врочистий водночас.

      Також до вечора був організований перегляд літератури» Ти вічний більАфганістан,ти мій неспокій »,де поряд з книгами,були представлені фотографії звоїна –інтернаціоналіста Дашкевича Генадія Станіславовича ,середяких було фото генерала Громова, який останній покинув афганську землю.

  На закінчення вечора бібліотекар  побажала гостям і всім присутнім о здоров'я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, який зветься — Україна та зауважила що  час - найкращий лікар для душі і тілесних ран.

 

«Гордість і слава України»

«Ми українська інтелігенція,досі не сповнили свого обов’язку перед людиною,що стільки літ тому прийшла до нас, щоб «усе розділити з нами». Ми не постарались відповідно вивчити і освіти його життя,повне самовідреченої любови і праці для нашого народу. Антонович,як історик,як громадський діяч і як людина не досліджений  і не спопуляризований»

М.Грушевський

 

      29 січня в Комсомольській бібліотеці-філії для дорослих відбулася година інформації «Гордість і слава України» присвячена 180 річниці від дня народження В.Б.Антоновича (1834-1908), видатного українського історика, археолога, етнографа. Який , що знаково по одних історичних джерелах народився у Комсомольському,по інших в кількамісячному віці переїхав в Комсомольське про що,свідчать записи  в церковних книгах.

Володимир Боніфатійович Антонович, видатний український історик, вважається одним з фундаторів української археології, одним з перших дослідників Волині. Його вважають засновником так званої «київської школи» істориків при Київському університеті. Серед його учнів Дмитро Багалій, Петро Голубовський, М. Довнар-Запольський,  а також Михайло Грушевський, що стали класиками історичної науки в Україні. Надзвичайно важливими для України стали археологічні дослідження В.Б. Антоновича та його дружини Катерини Мельник

«Квітуча,вільна і єдина,моя Соборна Україна».

         

 В історії становлення незалежності і соборності України, особливе місце займає день 22 січня 1919 року, коли Директорія Української Народної Республіки проголосила Злуку всіх українських земель в єдину Українську державу. Саме цей день з′єднання  Західноукраїнської Народної Республіки з Української Народною Республікою прийнято відзначати як свято – День незалежності і соборності України.

 21 січня в Комсомольській загальноосвітній школі з учнями 10 класу працівники  бібліотеки для дітей та бібліотеки для дорослих   провели інформаційну годину« На шляху до свободи та незалежності» приурочену 95 річниці  Дню Соборності України. Це – всенародне свято України, що відзначається щороку  в день проголошення Акта возз’єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році. Офіційно в Україні День Соборності став відзначатися з 1999 року. Також було організовано тематичний перегляд літератури  «Квітуча,вільна і єдина,моя Соборна Україна». Учні розширили кругозір  про історію виникнення та святкування Дня Соборності України, закріпили знання, отримані на заняттях української літератури, історії України,були переповнені почуттям національної гідності,  гордості за свою Батьківщину та народ, поваги до культурних цінностей, літературної спадщини та історії власного народу.                            Соборність – це символ. Символ боротьби за волю. Порозуміння між людьми. І часточка надії і віри у майбутнє. Віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною.  Плекаймо все, що працює на ідею загальнонаціональної єдності.

 

«Уклін вам, хто боронив наше село і творив перемогу»

«Уклін вам, хто боронив наше село і творив перемогу»

 

«Війна далека,але пам’ять близько:на кожнім кроці,

в кожнім із сердець. І голови схиляємо низько-низько.»

         4 січня в Комсомольські бібліотеці-філії для доморослих ,з нагоди 70 річчя з часу визволення села Комсомольське від німецько-фашистських загарбників відбулася година пам’яті «Уклін вам, хто боронив наше село і творив перемогу».  Пам’ять про тих ,хто не шкодував себе,рятував рідну землю і приніс перемогу над окупантами живе і нині. Скільки не пройшло б років і десятиріч ми завжди будемо звертатись до тих історичних подій,що знаменують перемогу життя над смертю,розуму над безумством,гуманності над варварством.

        З історією Комсомольського під час Великої Вітчизняної війни ,часами окупації та звільнення,присутніх ознайомила  Антонюк Тетяна.

       Завідуюча бібліотекою розповіла про Житомирсько -Бердичівську операцію та Шевченківську операцію війська 1-го українського фронту,завдяки яким було звільнено Вінницю,Козятинський район та 7 січня 1944 року село Комсомольське. За великої підтримки партизанських загонів Сабурова,Федорова,Бегми та місцевого під керівництвом Марчука. Зачитала спогади очевидця того грізної години-Дримчука Петра Миколайовича.

      Багато солдатів та офіцерів Радянської Армії загинули при звільнені нашого села від німецько-фашистських загарбників. На території сільської ради вдячними жителями було встановлено обеліск та пам’ятні стели,на яких викарбовано імена тих,хто не повернувся з війни,а також на цьому святому місці поховані воїни-визволителі нашої місцевості. Никитюк Вероніка зачитала списки односельчан,які загинули під час Великої Вітчизняної війни. Їх та воїнів-визволителів було вшановано хвилиною мовчання.

    З цікавою розповіддю виступив також Лазарчук Іван Максимович. Він повідомив ,що Комсомольське частково було звільнено ще 6 січня,а саме по старомахнівку(Вул.Пархоменко,Камянка) ,тоді як центр був ще окупований. Поділилась інформацією і Лопатиниська Неля Дмитрівна  про героїв підпілля:Гуменну (на жаль ім’я не пам’ятає)та Машталіра Івана Павловича , Нікольського Лева 19-річного радянсько  воїна розвідника, який загинув на даху школи під час звільнення села .  Його прізвище носить одна із головних вулиць села.

        Вірші про перемогу читав Рачківський Роман.

       Завідуюча бібліотекою  в бібліографічному огляді літератури «Минають роки, минають віки, а подвиг житиме завжди» презентувала твори друку,що містили інформацію про село Комсомольське  героїв-односельців під час Великої Вітчизняної Війни.

Велика вдячність усім тим,хто звільняв наші села, пам’ять про цих людей ми пронесемо у своїх серцях через усе життя. Без минулого не може бути майбутнього. Тож схилимо низько голови перед їхньою пам’яттю,перед пам’яттю тих,хто назавжди лишився у нашому селі хто воював за Батьківщину,хто віддав життя за наше майбутнє,за ясне й мирне небо.

 

 

«Єднаймо сонячні думки,читаймо книги залюбки»

«Єднаймо сонячні думки,читаймо книги залюбки»

  26 вересня в Комсомольській бібліотеці-філії для дорослих з нагоди Всеукраїнського Дня бібліотек відбувся вечір-зустріч  з письменницею, уродженкою  села , Кугай Ольгою Сергіївною «Я дитина землі»,за  однойменною назвою її першої книги. Адже все життя Ольги Сергіївни пройшло біля землі,цілих 42 роки вона пропрацювала на ній.Її книги – запрошення до вивчення історії села, краю,поваги до ветеранів,людей поважного віку,ода сільській жінці , шана чоловічій дружбі,гімн природі,рибальству та звичайно коханню... На вечорі були присутні:читачі бібліотеки та друзі письменниці.

    Завідуюча бібліотекою коротко познайомила з життєвим та творчим шляхом письменниці. Коротким змістом книг. Ну а далі почалися різноманітні запитання:Як довго займається письменниця літетературною творчістю,чи її герої надумані чи реальні люди,де черпає вона свої сюжети,коли закінчить свою третю книгу і інші…

     Книги письменниці в бібліотеці найшли шлях до свого читача та зайняли провідне місце серед  краєзнавчої літератури.

      Музичне привітання письменниці підготував Мануїлов Дмитро,уривки з її творів  читали :Монинець Андріана та Тарасюк Ольга,вірш про село,з поетичної спадщини молодшої сестри Ольги ,Людмили продекламував Рачківський Роман.

     

 Багато теплих слів, спогадів, вражень отримали всі присутні земляки письменниці від спілкування з нею та побажали їй творчої наснаги,написання четвертої книги в жанрі драми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«На небосхилі Комсомольського запалала ще одна зірка»

Я грудочку землі до серця пригортаю,

Вона мій хліб,і сіль,і спадок мого краю,

На ній і піт,і кров,і дідуся молитва,

У ній моя любов взаємна й непохитна…

 

 

(Л.Кугай)

                       Хочу почати  словами самої героїні,з її  новели «Самітниця»:"Я народилася в рідній землі і в неї тугим корінням проросла  навіки .І радію,що не чужа я у своєму селі. І куди б не їхала,серце моє  лишатиметься тут,у сповиткові де на добрій землі душа моя торкнулась таємниць гармонії. Тутя починався мій світанок тут я зустрічаю свій вечір .Я не самітниця ,я зернятко поля моєї Батьківщини.»

           

Цю невелику на зріст,русяву жінку,з сіро-голубими очима  в нашому с. Комсомольське знають всі:як гарну господиню;високо кваліфікованого фахівця-агронома ,залюбленого в рідну землю;прекрасну матір дох чарівних дочок;затяту рибалку,яка ловить рибу  краще за багатьох чоловіків;жінку ,яка «осідлає» коня як живого так і залізного. Це Ольга Сергіївна Кугай

. Але ще до недавно ніхто навіть і не підозрював, що короткими літніми вечорами,довгими зимовими,осінніми слякотними, вона попоравши домашнє господарство,витягала з шухляди зошита та авторучку і викладала на папір все те що , жило всередині її душі,що пережила за довгі роки життя. Бувши агрономом плодоовочівником,  пропрацювавши на колгоспній ниві довгих 42 роки,в душі вона була  творчою людиною. Почала активно писати близько трьох років тому,а раніше було ніколи:робота,навчання в технікумі,малі діти(до речі дочки теж пішли по маминій стежині й стали агрономами). За приклад стала молодша сестра Людмила Кугай відома  на козятинщині  поетеса,авторка багатьох поетичних збірок в тому числі й для дітей.

           Поштовхом до написання книг як не диво стала важка хвороба та велика людська вдячність до лікарки Данилюк А.В.,нині нажаль покійної ,яка допомогла її здолати,повернувши з лабет смерті матір дітям. Ольга вирішила написати статтю до популярної на той час газети «Сільські вісті» в рубрику «вербиченька»,але стаття не була надрукована. Ольга Сергіївна  поклялась,що колись вона таки напише про цю чудову жінку,яка врятувала  тисячі жінок й прийняла на руки десятки тисяч немовлят. І ось в 2012 році,в видавництві Книга-Вега  виходить її перша книга» Я дитина землі» обсягом  96 сторінок,накладом 100 примірників. Твір друку написаний на реальних подіях,лише інколи О.Кугай змінювала імена та прізвища своїх героїв. Містить книга новели,оповідання й частину віршів та пісень сестри Л.Кугай. Звичайно першою розміщено новелу «Повитуха»,присвячену  лікарці Антоніні Вікторівні. За обсягом вона займає всього одну сторінку,а скільки там відображено подій. Хоча  О.Кугай  видала книги своїм коштом,вона не продала жодної, а щедро дарувала своє»дітище» односельчанам:два примірники в бібліотеку,по два на всі «кутки» села,в місцеву лікарню. Всім жителям було цікаво читати,кожен читач  шукав в літературних героях себе і нерідко знаходив.

                               До речі в видавництві повністю зберегли несамобутній,особливий мовний стиль написання,не змінивши жодного рядка що зазначено в примітках.

         Друга книга» Світло вечірньої зорі»  це художня повість про  кохання,яке нагадує сяйво зірки:на початку життя світанкової,згодом в вечірньої, про життя і смерть,вірність та зради,про всеперемагаюче та всепрощаюче кохання,про болісні втрати головного героя Богдана,його  «війну» за сина з наркотиками з якої він вийшов переможцем… Події  в книзі відбуваються в наш час й розповідають про  звичайну українську сім’ю. Він- керівник структурного підрозділу,вона-вчитель ,двійко синів підростають,коханки,зради...Та коли підступна хвороба спочатку підкошує здоров’я дружини а потім забирає і життя –головний герой розуміє,що ціннішого від коханих усміхнених очей  дружини,щасливого сміху дітей ,сімейного затишку немає нічого. Втративши дружину Богдан замикається в собі:дім,робота,діти і свято вірить,що велика вечірня зоря,то його дружина яка споглядає за ним з небес. Згодом головний герой знаходить своє друге кохання,але втрачає і його. Багато моїх читачів,особливо жінок повертаючи книги до бібліотеки хочуть ,щоб закінчення було інакшим,щасливішим.

Наразі письменниця завершує свою третю книгу,життєвий роман »Ніколи річка не повернеться до джерела» Хочеться вірити,що таки знайдеться якась гарна людина,меценат,яка допоможе коштами на видання книги.

Про себе О.Кугай пише :»Я не знаю ,що таке оповідання,роман. Пишу я цією рукою,на якій мозолі ніколи не сходять,і щоб написати це все потрібно самій,це прожити,тоді воно пишеться. Такі ми сільські люди,і щоб нікого не образити,я майже всю ношу людську духовну переклала  на свої плечі. Книга живе довго ,як її читають.» Книги  О. Кугай  прочитало  майже все село,від юних до людей поважного віку. І нікого не залишила байдужим. Адже книга найскладніше і велике чудо з чудес, створених людиною. З дитячих років книжка стає нашим постійним і незмінним супутником у житті.  Все життя вона допомагає нам працювати, вчитися, мріяти, відпочивати.  Книги збагачують нас знаннями, життєвим досвідом, формують наші погляди, смаки, характер, приносять багато радості. І саме головне: передають знання від одного покоління до іншого.

 

Дзвенять Великодні дзвони.

         Хай лине у вись передзвін Великодній,

І кличе молитва душу в політ

              Хай зійдуть на землю щедроти Господні

І крила розгорне оновлений світ!

Хай мир у серці вашому панує,

 Хай ангел Божий щастя вам дарує.

Ісус Христос - здоров'я шле з небес.

                                
                                  Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Шановні жителі с. Комсомольське щиросердно вітаю вас зі світлим Христовим Воскресінням! Хай світлоносні Пасхальні свята обдарують усіх вас міцним здоров’ям, принесуть Вашим родинам радість, благополуччя, щастя і добро! Хай в цей день здійсняться всі ваші мрії і бажання, усі добрі задуми і справи. Хай Боже благословення ніколи не покидає вас і ваших рідних. Христос воскрес! Воістину воскрес!